Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 916/936/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Бондар С.В., Васищака І.М.,за участю представників сторін позивача - Барбул О.О.; відповідача - не з'явився; третьої особи - не з'явився;розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від06.12.2016та на рішенняГосподарського суду Одеської областівід07.10.2016у справі№ 916/936/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про"доГоловного управління Державної фіскальної служби України в Одеській областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській областіпростягнення 583 906, 00 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" (далі - ТОВ "Зорі Про") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про стягнення суми боргу у розмірі 583 906, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.04.2016 порушено провадження у справі № 916/936/16 за позовом ТОВ "Зорі Про" до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про стягнення. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

До прийняття рішення по суті спору ТОВ "Зорі Про" подало заяву про уточнення позовних вимог, в якій просило стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області витрати на зберігання товарно-матеріальних цінностей у розмірі 456 486, 00 грн та витрати на знищення тютюнових виробів та неякісної алкогольної продукції в сумі 127 420, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Демешин О.А.) від 07.10.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ярош А.І., судді Лисенко В.А., Гладишева Т.Я.) від 06.12.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішенням Господарського суду Одеської області від 07.10.2016, ТОВ "Зорі Про" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені у рішеннях господарських судів не відповідають обставинам справи, судами порушено та неправильно застосовано норми матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.02.2017 касаційну скаргу ТОВ "Зорі Про" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.03.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами 01.10.2014 та 11.02.2015 року, на виконання пункту 12 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340, комісія Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області ухвалила рішення про вхід ТОВ "Зорі Про" в Єдиний реєстр суб'єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Зорі Про" посилається на те, що з 08.10.2014 року слідчі слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області передали на відповідальне зберігання ТОВ "Зорі Про" велику кількість речових доказів по різним кримінальним провадженням. Факт передачі на зберігання ТОВ "Зорі Про" підтверджує актами приймання-передачі, які посвідчені підписами слідчих слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області.

Для здійснення належного зберігання вказаних речових доказів ТОВ "Зорі Про" укладено договори оренди складських приміщень з іншими товариствами: ТОВ "Управляюча консультаційна компанія "К.М.І.", ТОВ "Бізнес-Град", ТОВ "І.Т.М." та ТОВ "Агро лан трейд".

На адресу ТОВ "Зорі Про" 16.02.2015 за вих. № 861/10/15-32-09-02 надійшов лист Головного управління ДФС в Одеській області щодо знищення тютюнових виробів на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2014 по справі № 522/7350/14-к. На виконання вищевказаного листа між ТОВ "Зорі Про" та ТОВ "Утільвторпром" було укладено договір щодо надання послуг по збиранню, зберіганню та подальшому знищенню неякісної продукції. Факт знищення тютюнових виробів підтверджується актом про знищення та актом надання послуг № 1 від 17.03.2015.

На підставі листа Головного управління ДФС в Одеській області від 23.02.2015 за вих. № 978/9/15-32-09-03-04 ТОВ "Зорі Про" проводив знищення неякісної алкогольної продукції, що також підтверджується актом знищення та актом надання послуг № 2 від 23.04.2015.

На підставі викладеного ТОВ "Зорі Про" вважає, що ним було понесено витрати на зберігання товарно-матеріальних цінностей у розмірі 456 486, 00 грн та витрати на знищення тютюнових виробів та неякісної алкогольної продукції в сумі 127 420, 00 грн, що підтверджується договорами оренди, актами виконаних робіт та актам про знищення.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Зорі Про" до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про стягнення витрат на зберігання товарно-матеріальних цінностей у розмірі 456 486, 00 грн та витрати на знищення тютюнових виробів та неякісної алкогольної продукції в сумі 127 420, 00 грн.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив із того, що між сторонами справи не було укладено договору зберігання, в порядку, передбаченому главою 66 ЦК України з додержанням всіх істотних умов договору, зокрема не визначено ціни договору або того, що зберігання майна здійснюється безоплатно.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначив також про те, що договори оренди, подані позивачем в обґрунтування понесення витрат на зберігання майна, не містять жодних посилань на те, що приміщення орендоване для зберігання спірних товарно-матеріальних цінностей, тобто відсутній зв'язок між даними договорами та відшкодуванням понесених витрат на зберігання та знищення продукції по різним кримінальним провадженням.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що матеріали справи не містять доказів наявності згоди відповідача - Головного управління ДФС в Одеській області, на зберігання вилучених речових доказів на складах, які належать на праві власності іншим підприємствам. Особливо з урахуванням тієї обставини, що у справі відсутні докази перебування ТОВ "Управляюча консультаційна компанія "К.М.І.", ТОВ "Бізнес-Град", ТОВ "І.Т.М.", ТОВ "Агро Лан Трейд" в Єдиному реєстрі суб'єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави. Договір зберігання між Головним управлінням ДФС в Одеській області та ТОВ "Зорі Про" не укладався, більш того, договір на зберігання не укладався також з підприємствами ТОВ "Управляюча консультаційна компанія "К.М.І.", ТОВ "Бізнес-Град", ТОВ "І.Т.М.", ТОВ "Агро Лан Трейд".

Щодо понесених позивачем витрат у розмірі 127 420, 00 грн, пов'язаних з отриманням послуг за знищення тютюнових виробів, отриманих від ТОВ "Утільвторпром", суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог п. 16 Порядку № 1340, знищення спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою шляхом спалювання, руйнування, фізико-хімічної, біологічної або іншої обробки відповідно до вимог законодавства.

Комісія приймає рішення про знищення спирту етилового та алкогольних напоїв, якщо їх переробляти економічно недоцільно. Знищення за рішенням комісії може проводитися на підприємствах, виробництво яких пройшло атестацію на виконання відповідних робіт згідно із Законом України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

Відповідно до ст. 20 названого Закону, оплата робіт, пов'язаних з переробкою, утилізацією, знищенням або подальшим використанням вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, здійснюється власниками цієї продукції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що процедуру знищення не було дотримано, оскільки рішення комісії про знищення продукції відсутнє в матеріалах справи. Зважаючи на те, що оплата послуг зі знищення здійснюється власниками цієї продукції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що будь-які зобов'язання у Головного управління ДФС в Одеській області щодо знищення вилучених тютюнових виробів на підставі ухвал Приморського районного суду м. Одеси - відсутні.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що у листах Головного управління ДФС в Одеській області, направлених на адресу ТОВ "Зорі Про", зокрема у листі від 16.02.2015 року № 861/10/15-32-09-02, зазначалось, що у зв'язку із складним станом в країні кошторисні призначення на 2015 рік не передбачають витрат на зберігання та транспортування речових доказів.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ТОВ "Зорі Про" за відсутності укладеного договору на зберігання, обґрунтованого розрахунку понесених позивачем витрат, а також за відсутності бюджетних асигнувань на відшкодування витрат ТОВ "Зорі Про" на зберігання та знищення продукції.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 939 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Нормами ст. 937 ЦК України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Виходячи з наведеного, за відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання.

З огляду на викладене, а також на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо фактичного передання на зберігання речових доказів за різними кримінальними провадженнями за актами приймання-передачі, які посвідчені підписами слідчих слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що між сторонами не виникло жодних цивільно-правових зобов'язань.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про неукладеність договору, колегія суддів зазначає, що згідно з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Таким чином, судам слід перевіряти чи свідчать дії сторін про те, що було фактично укладено такий договір.

Глава 66 ЦК України передбачає плату за зберігання, яка встановлюється договором зберігання (ст. 946 ЦК України), а також відшкодування витрат на зберігання (ст. 947 ЦК України), що узгоджується із загальними положеннями про послуги - плата за договором про надання послуг (ст. 903 ЦК України) та відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором про безоплатне надання послуг (ст. 904 ЦК України).

Нормами ст. 947 ЦК України передбачено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки предметом спору у даній справі, згідно уточнених позовних вимог, є саме відшкодування витрат на зберігання та витрат на знищення речових доказів, то до предмета доказування у даній справі входить, зокрема, встановлення фактичних обставин щодо того, чи внесені відомості про місцезнаходження місць зберігання (в даному випадку орендовані ТОВ "Зорі Про" приміщення) до Єдиного державного реєстру місць зберігання; чи використовувались ТОВ "Зорі Про" такі приміщення в інших цілях при здійсненні господарської діяльності, окрім зберігання речових доказів, у спірний період.

Щодо посилань суду апеляційної інстанції на лист від 16.02.2015 № 861/10/15-32-09-02, в якому зазначалось, що у зв'язку із складним станом в країні кошторисні призначення на 2015 рік не передбачають витрат на зберігання та транспортування речових доказів, то колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Також у п. 32 постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 "Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України" зазначено, що фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

Згідно із ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2016 у справі № 916/936/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Бондар С.В.

Васищак І.М.